Коренева гниль — це велика комплексна проблема. Важливо знати, що по відношенню до буряка термін «коренева гниль» є не зовсім коректним, адже не весь коренеплід буряка є коренем, так як його верхня частина — це видозмінений пагін. Тобто, тільки нижня частина коренеплоду є коренем буряка, потім йде його стеблова частина, над якою знаходиться скорочений пагін. Те, що в народі називається «коренем» буряка, водночас є і коренем, і стеблом, і скороченим пагоном. Хвороби коренеплоду — це не тільки кореневі гнилі, а ще й стеблові та пагонові хвороби водночас, тому що верхня частина коренеплоду є скороченим стеблом.

Між ураженням коренеплоду під час вегетації та подальшим гниттям у кагаті існує прямий зв’язок. Чим більше уражених буряків, тим більше потім буде проблем зі зберіганням у кагаті, а також із переробкою гнилих коренеплодів на заводі.

Говорячи про кагатні гнилі, мається на увазі узагальнена назва хвороб, які розвиваються під час збирання, а потім під час подальшого зберігання буряків у кагатах. Кагатні гнилі викликаються понад 150 видами грибів та бактерій, які є абсолютно різними за своїми біологічними особливостями. Тому немає єдиного інструменту для контролювання усіх кагатних та кореневих гнилей. Одна коренева гниль має свої особливості, друга — інші і т.д. Можна виділити декілька спільних інструментів, але все таки кожна хвороба має свої особливості.

У першу чергу, джерелом кагатних гнилей є ураження буряка хворобами під час вегетації. Якщо рослина заразилася якоюсь хворобою під час вегетації, потім почне розвиватися кагатна гниль, хоча, якщо пощастить, можна отримати здоровий та якісний урожай. Так чи інакше, кагатні гнилі можуть бути обумовлені іншими факторами, зокрема — пошкодженням коренеплодів шкідниками, їх травмуванням під час збирання та транспортування, може визначатися структурою кагатів, погодними умовами в період зберігання, тривалістю зберігання, тощо.

Щодо хвороб буряка, деякі з них можна контролювати більш-менш легко, в той час як інші контролюються значно складніше. Хвороби, які передаються з насінням, контролювати більш-менш легко, адже ми можемо виростити здорове насіння за рахунок фунгіцидного захисту насіннєвих посівів або врешті решт застосувати протруйник та підняти кондицію не дуже якісного насіння.

У випадку, коли джерелом хвороби є немінералізовані рослинні рештки, можна використовувати сівозміну або технології, які прискорюють руйнацію цих рослинних решток. Внесення азотних добрив, деструкторів, перемішування з верхнім шаром ґрунту — все це сприяє покращенню ситуації.

Якщо джерелом інфекції є окремі хворі рослини в полі або деякі бур’яни, так як буряк, лобода та щириця є «найближчими родичами» та мають спільні корені, ці хвороби піддаються контролюванню. По-перше, вчасним застосуванням фунгіцидів, по-друге, селекцією та підбиранням стійких гібридів, по-третє, боротьбою з бур’янами, які є переносниками хвороби.

Хвороби бурка, що викликаються несправжніми грибами

Найскладніше контролювати хвороби, які мають ґрунтове походження. Якщо інфекція знаходиться в землі та заражує коренеплід, контролювати її дуже складно, особливо коли вона зберігається в ґрунті багато років. Існують патогени, які живуть 8-10 років у землі, їх подолати дуже складно. Таким прикладом є хвороби буряка, що викликаються несправжніми грибами. До них відносяться Pythium, Aphanomyces та Peronospora. Тобто, це — гриби, які живуть в ґрунті. Їх об’єднує єдина спільна річ — вони є близькими родичами та ґрунтовою інфекцією.

У немінералізованих рослинних рештках утворюються великі масивні спори, які після згнивання рослинних решток потрапляють у ґрунт, де вони можуть залишатися живими у стані спокою протягом 8-10 років. Під час проростання культури ці спори можуть інфікувати її підземну частину та викликати або пітіозну, або афаноміцетозну кореневу гниль.

Ці хвороби уражають рослини будь-якого віку (від фази сходів до вже дорослої рослини), але найбільш вразливими є молоді рослини (від фази сходів до віку 2-5 тижнів), які вмирають, відповідно скорочується врожайність. Доросла рослина зазвичай залишається живою, так як має сформований коренеплід, вона дасть певний врожай, але він буде низької якості та, при потраплянні такого буряка в кагат, він почне дуже сильно згнивати.

Pythium та Aphanomyces мають спільні риси — перезволоження ґрунту стимулює розвиток цих інфекцій. Якщо ґрунт залитий водою, під впливом кореневих виділень буряка спори виходять із стану спокою, проростають жгутиконосними клітинами, які плавають під часточками ґрунту, та уражують корінь. У результаті цього, рослина або вмирає, якщо вона молода, або уражується рослина та її коренеплід, якщо рослина доросла. Pythium та Aphanomyces найбільш поширені на важких ґрунтах, які краще утримують вологу, та у вологі періоди та роки, коли ґрунт залитий водою.

Різниця між ними полягає в тому, що Pythium більш адаптований до низьких температур, а Aphanomyces, навпаки, полюбляє тепло. Aphanomyces може уражати цукрові буряки у фазі сходів, але в кліматичних умовах України він зазвичай цього не робить, так як йому не вистачає тепла. За температури нижче +15°С Aphanomyces не розвивається. Оптимальною температурою для нього є 20-30°С. Тобто, сходи уражує переважно Pythium, а потім, коли настає тепло, до нього долучається Aphanomyces.

Традиційно для контролю Pythium, Aphanomyces та інших хвороб, що викликаються несправжніми грибами, до протруйників додають феніламіди (металаксил — найпоширеніший із них). Насіння профілактично протруюється з додаванням металаксилу, за рахунок чого рослина захищається від кореневої гнилі. Але тривалість дії такого захисту не перевищує 2 тижнів. Це означає, що металаксил, як правило, не знищує хворобу, а захищає рослину в найбільш вразливу для неї фазу та дозволяє їй вижити. Після цього рослині може пощастити, так як вологість ґрунту зменшується, відповідно хвороба відступає.

Aphanomyces — хвороба, яка значно гірше контролюється металаксилом, порівняно з Pythium. Для контролю Aphanomyces зазвичай використовується препарат, який називається «Тачигарен». Це — один із препаратів, який є дуже ефективним як у боротьбі з Aphanomyces, так і з Pythium. Але по відношенню до Aphanomyces, він є значно ефективнішим за металаксил.

«Тачигарен» має одну особливість — якщо його застосовувати в оптимальних дозах, він залишається активним 3-4 тижні, тобто період захисту триваліший за період дії металаксилу. Але головним недоліком цієї речовини є фітотоксичність. Якщо металаксил є антистресантом, його додавання до протруйника стимулює розвиток буряка, то «Тачигарен», навпаки, чим більша концентрація препарату, тим більша фітотоксичність. Тобто, під час застосування «Тачигарену» необхідно вчасно зупинитися. В умовах України на фазі сходів буряків Aphanomyces стримується температурним режимом. Коли інфекція уражає буряки на початку вегетації, використання цієї діючої речовини буде виправданим.

Pythium та Aphanomyces мають, буквально, плавати у воді за допомогою спор та уражати корені. Якщо після дощу на полі немає великих калюж, які годинами не висихають, за таких умов і Pythium, і Aphanomyces є менш агресивними. Тому дренованість полів та сток зайвої води після зливи може певною мірою неспецифічно впливати на контроль цих хвороб.

Хвороби буряка, що викликаються справжніми грибами

Хвороби, які викликаються справжніми грибами, дуже різноманітні. Найбільш поширеними з них є фузаріозні кореневі гнилі та пов’язані з ними фузаріозні кагатні гнилі. Існує багато видів фузаріїв на буряку, але найбільш шкодочинним та агресивним є Fusarium oxysporum спеціалізована бурякова форма. Тобто, спеціалізовані бурякові фузарії уражають рослину, інфікуючи її судинну систему, в результаті чого рослина гине. Неспеціалізовані фузарії, як правило, уражають ослаблений, травмований чи пошкоджений шкідниками буряк.

Потрібно пам’ятати, що на буряку є два види фузаріозів, які між собою дуже різняться. Фузарії можуть уражати буряк із землі, викликаючи зараження кореня (підземна коренева форма), або уразити верхню частину коренеплоду — голівку, яка підіймається над землею (верхній фузаріоз).

При нижньому фузаріозі відгниває головний корінь, відповідно рослина втрачає здатність поглинати воду, в неї опускається листя, а сама рослина вмирає. У випадку верхнього фузаріозу корінь та рослина залишаються живими, але всередині цієї живої рослини формується величезне дупло.

Як правило, джерелом нижньої форми фузаріозу є ґрунтова інфекція, тобто спори фузарії, що живуть у ґрунті, уражають коренеплід. Для контролю цієї хвороби найбільш дієвим способом є сівозміна. У ґрунті спори фузаріїв живуть не довше 3 років, після чого в них не вистачає запасу поживних речовин і вони вмирають. Якщо буряк посіяний одразу після буряка, коренева гниль буде сильною. Якщо буряк сіється з перервою в один рік, гниль буде меншою. Якщо два роки перерви, інфекція буде ще меншою. У випадку чотирипільної сівозміни буряк повертається після буряка на 4 рік, відповідно ми можемо забути про проблему з підземною формою фузаріозу, бо ґрунтова інфекція вмирає.

Спори є джерелом розвитку верхнього фузаріозу. Говорячи про спеціалізований фузаріоз, спори утворюються на пожнивних рештках буряка.

У випадку неспеціалізованого фузаріозу спори утворюють на стерні інших культур, зокрема пшениці, кукурудзи, звідки дощем або вітром спори заносяться в точку росту, де в краплях води вони проростають та проникають в середину буряка. Для контролю цієї хвороби важлива мінімізація джерела спор таким чином, щоб рослинні рештки, які можуть бути джерелом спор фузаріїв, не траплялися між рослинами буряка. Важливим є бор, адже через дефіцит бору часто виникає дуплистість, де накопичується вода, в результаті чого туди можуть потрапляти спори фузаріїв. Тобто для контролю верхнього фузаріозу окрім фунгіцидного контролю та сівозміни доволі ефективним способом є внесення бору та ліквідація первинної дуплистості.

Говорячи про судинні в’янення, потрібно відзначити, що на буряку час від часу трапляється вертицильоз та вугільна гниль Macro­pho­­mina phaseolina. Вони є паразитами, які заражують судинну систему буряка та викликають в’янення рослини під час спеки або посухи.

Verticillium — це неспеціалізований паразит, який уражує не тільки буряк, а й інші сільськогосподарські культури, відповідно його практично неможливо контролювати сівозміною. У Verticillium утворюються маленькі склероції, діаметром близько 50 мкм, які після потрапляння в ґрунт залишаються там як ґрунтова форма інфекції. Звідси починається вертицильоз: спора проростає під землею, інфікує корінь, колонізуючи судини, по яким піднімається вгору. Якщо ветрицильоз інфікував соняшник, то спора підніметься в стебло, а, якщо буряк, то вона залишиться в коренеплоді. Тобто, судинна система коренеплоду закупорюється міцелієм гриба.

Прояв хвороби залежить від погодних умов. Якщо буряку вистачає вологи, навіть заражений вертицильозом, він буде тримати себе в тургорі. Але, якщо буряк росте в посушливих умовах, вологість низька, під час спеки в буряка опускається листя і він починає в’янути через те, що судини втрачають здатність нормально транспортувати воду з ґрунту, навіть якщо вона є в землі.

На півдні України судинні в’янення є найбільш поширеними, в центрі вони менш поширені, а на півночі та заході країни їх ще менше. Хвороба поширена всюди, але найбільшу шкодочинність вона має там, де не вистачає опадів.

Для контролю вертицильозу сівозміна малоефективна, бо він уражує різноманітні культури. Селекція — помірно ефективна, тому що немає високої стійкості до вертицильозу. Застосовуючи фунгіцидний контроль, обприскується листя буряка, але в корінь надходить лише одна діюча речовина — фосетил алюмінію, проте на буряку він практично не застосовується.

Якщо буряк росте в умовах дефіциту води, щоб отримувати високі врожай його необхідно вирощувати на зрошенні. Якщо буряк вирощується на зрошенні, то у воду для зрошення необхідно додавати діючу речовину — розчин фунгіциду, який через корені надходить в буряк, захищаючи його від вертицильозу.

Якщо рік вологий, вертицильоз не проявиться. Якщо рік посушливий, вирощуючи буряк на зрошенні, ми вирішуємо одразу декілька проблем: зменшуємо шкодочинність вертицильозу, даємо буряку воду, якої йому не вистачає, та маємо можливість за допомогою води донести діючу речовину, яка поглинається буряком.

Говорячи про хвороби, які уражають тільки надземну частину коренеплоду, необхідно виокремити фомоз. Це — хвороба, що уражує листя, квітконоси, насіння, а також ту частину коренеплоду, що підіймається над землею.

Якщо насіння уражене фомозом, ми маємо чорну ніжку та смерть рослини. Якщо доросла рослина заразилася хворобою, спостерігається листкова плямистість та ураження верхньої частини коренеплоду.

Основним джерелом фомозу є немінералізовані рослинні рештки буряка. Фомоз найбільш агресивний, коли буряк посіяний одразу після буряка або відсутня просторова ізоляція полів. Для контролю фомозу важливим фактором є сівозміна, вчасне застосування фунгіцидів та просторова ізоляція полів, тобто поля повинні розміщуватися таким чином, щоб рослинні рештки культури-попередника не потрапляли на бурякове поле.

Щодо ризоктоніозів, в умовах України поширеними є два з них — звичайний (бурий) та фіолетовий ризоктоніоз. Вони викликаються різними грибами — Rhizoctonia solani та Helicobasidium purpureum.

Ризоктонія — це гриб, який уражує поверхню підземної частини коренеплоду та викликає некротизацію (загибель) кореня, через що рослина не може поглинати воду, листки опускаються і рослина передчасно засихає.

Ризоктонія майже ніколи не утворює спор, хоча і вміє це робити. Відповідно, з поля на поле вона практично ніколи не перелітає. Але з поля на поле інфекція все таки може потрапляти за допомогою плуга, яким оралося спочатку інфіковане поле, а потім — «здорове». Ще однією особливістю ризоктонії є те, що її можна рівномірно розсадити за допомогою картоплі, адже бурий ризоктоніоз дуже часто трапляється на насіннєвій картоплі, в результаті чого разом із картоплею хвороба рівномірно розповсюджується по всьому полю, після чого вона буде жити там доволі довгий проміжок часу.

Бура ризоктонія уражує різноманітні культури: сою, картоплю, кукурудзу, моркву, буряк, тощо. Сучасні дослідження показали, що не всі рослини однаково заражуються ризоктонією. Справа полягає в тому, що в ризоктонії є групи схрещування (спарювання), які називаються «групами анастомозів».

У Rhizoctonia solani виявлено 13 груп анастомозів, кожен із яких уражує різні види рослин. Наприклад, рис уражається 1 та 4 групами, боби — 2 групою, канола — 2 групою, картопля — 2, 3 та 4 групами, арахіс — 4 групою, буряк — 1, 2 та 4 групами. Відповідно, існують культури, які заражуються тією ж групою анастомозів, що й буряк. Найгіршими попередниками у плані ризоктоніозу для цукрового буряка вважаються кукурудза, потім боби та картопля.

Кукурудза часто буває попередником буряка. Заражені ризоктоніозом рослинні рештки кукурудзи інфікують буряк, а рослинні рештки буряка уражають кукурудзу. Тому, потрібно звернути увагу на те, що рослинні рештки кукурудзи доволі великого розміру, гниють повільно та є джерелом ризоктоніозу. Чим більше рослинних решток кукурудзи на полі, тим вищий ризик розвитку бурого ризоктоніозу.

Окрім того, існують бур’яни, які заражуються тією ж групою анастомозів, що й буряк. До них відносяться кульбаба, мітельник, лобода біла, щириця, вівсюг звичайний. Зокрема, якщо поле засмічене лободою та щирицею, сівозміна вже не має значення, адже джерело ризоктоніозу буде існувати тут постійно, допоки на полі росте лобода та щириця.

Найкращими попередниками для цукрового буряка є пшениця та ячмінь, так як вони не заражуються тим самим ризоктоніозом, що й цукровий буряк. Відповідно, ризоктоніоз пшениці не перекидається на буряк, а ризоктоніоз буряка — на пшеницю.

Для контролю ризоктоніозу ефективними можуть бути деякі діючі речовини, найбільш простою та доступною з яких є азоксістробін, але він проявляє свою ефективність, коли потрапляє в місце зараження коренеплоду, а не лише на листки.

Ризоктонія здатна інфікувати рослину будь-якого віку, але вона полюбляє тепло. Розвитку хвороби сприяє висока температура (вище +15°С), оптимальною вважається 22-35°С. Таким чином, навесні ризоктонія неактивна. Як тільки починається прогрівання ґрунту, хвороба стає все більш агресивною, а наприкінці вегетації буряка вона проявляється на повну силу.

 Не так страшний сам ризоктоніоз, як страшні його наслідки. Коли хвороба розвивається, то уражує поверхню коренеплоду, від чого корінь всихає, а рослина передчасно вмирає. Але через ці рани, як вторинна інфекція, проникає різноманітна група бактерій і починається мокра гниль коренеплоду. Це — вторинна інфекція, яка приходить на зміну ризоктоніозу. Вона ще носить назву «ризоктонія бактеріальний комплекс кореневих гнилей». Тобто є бактеріози, які напряму пов’язані з ризоктонією.

Існує дуже шкідлива бактерія, яка називається Leuconostoc mesenteroides  підвид dextranicum. Це — один із видів кагатних бактерій. Якщо ця бактерія розвивається в кагаті, відбувається ослизнення та згнивання коренеплоду, який перетворюється в смердючу слизову масу. Утворений слиз — це декстран. Перетворення глюкози в декстран призводить до ослизнення, слиз забиває сиропні труби та іоно-обмінні колонки, а також сприяє кристалізації карбонату кальцію під час дефекації, тобто зменшується вихід цукру, що викликає технологічні проблеми, так як цей слиз ускладнює переробку буряків.

Боротися треба не з наслідками хвороби, а з її причинами, головною з яких є бурий ризоктоніоз. Якщо в кагаті спостерігається вигнивання та ослизнення коренеплодів, потрібно боротися не з ослизненням, а з бурим ризоктоніозом.

Окрім бурого також існує фіолетовий ризоктоніоз, який має аналогічну шкодочинність. Вони відрізняються один від одного тим, що в бурого ризоктоніозу міцелій на поверхні коренеплоду темно-бурий, майже чорний, а в фіолетового — він фіолетово-пурпуровий, інколи його помилково сплутують з фузаріозом, але він має зовсім інші культури-попередники.

Якщо по бурому ризоктоніозу найгіршими попередниками є кукурудза та картопля, то у випадку з фіолетовим ризоктоніозом найгіршими попередниками є картопля, морква, спаржа, квасоля, капуста, ріпа, ріпак, редька, горох, конюшина та вика. У сівозміні перед буряком часто трапляються капустяні, той самий ріпак є дуже поганим попередником та деякі бобові, зокрема горох, конюшина та вика. Ризоктонія живе допоки на полі залишаються немінералізовані рослинні рештки ячсінфікованої культури-попередника, тому правильно організована сівозміна часто дозволяє значною мірою долати цю проблему.

Хвороби буряка, що викликаються склеротінієвими грибами

На цукровому буряка можуть розвиватися склеротінієві гриби. Відомо, що існує біла та сіра гниль. Біла гниль — це Sclerotinia, сіра гниль — це Botrytis. Вони є найближчими родичами, які називаються «склеротінієвими грибами».

Джерелом обох цих інфекцій є ґрунт. Це — чисті ґрунтові патогени, які атакують буряк в основному з ґрунту. На рослинних рештках уражених рослин утворюються чорні масивні склероції. Єдина різниця між ними полягає в тому, що склероції склеротінії настільки великі, що їх видно неозброєним оком. У ботрітінії склероції численні, але дуже дрібні, тому їх дуже важко виявити. Проте, вони мають приблизно однаковий життєвий цикл: у рослинних рештках утворюються склероції, які після згнивання рослинних решток потрапляють у ґрунт і коли вони проростають, то інфікують коренеплід, внаслідок чого потім може виникати сіра, бура або біла кагатна гниль, які є доволі широко поширеними.

Збудник сірої гнилі має спори, за допомогою яких він поширюється полем, а збудник білої гнилі не утворює спори в кагаті, тому поширюється поступово — від ураженого коренеплоду на сусідній «здоровий» буряк.

Про склеротініози важливо знати, що сктеротінія та ботрітінія заражують дуже різноманітні дводольні культури: сою, соняшник, ріпак, які є потенційним джерелом склеротініозу на буряку.

Після збирання врожаю склероції залишають на поверхні ґрунту, відповідно все залежить від подальшого обробітку ґрунту.

Старі книги пишуть, що найкращим способом позбутися склероціїв є оранка. Але сучасні дослідження доводять помилковість цього твердження. Якщо склероції сктеротінії перезимують на поверхні ґрунту або на глибині до 5 см, то на наступний рік вони проростають плодовим тілом, летять спори, які намагаються заразити надземні органи рослини. У такому випадку проконтролювати хворобу дуже легко. Можна посіяти злакові, які мають імунітет до склеротінії, або дводольну культуру, застосувавши фунгіцид.

У випадку оранки, склероції потрапляють глибоко в ґрунт, поринають у стан спокою до 10 або, навіть, більше років, зберігаються там в активному стані та заражують буряк з-під землі через корені. У цій ситуації хворобу не можливо подолати жодним протруйником чи фунгіцидом. Підземний тип склеротініозу не контролюється хімічним способом.

Тому, на полі соняшника, сої чи ріпаку, заражених склеротініозом, після збирання врожаю оранка забороняється, склероції повинні залишатися на поверхні ґрунту. Дозволяється поверхневий обробіток ґрунту або глибоке рихлення, головне, щоб склероції не потрапили глибоко в землю. Таким чином, вони залишаються на поверхні ґрунту, а на наступний рік на цьому полі можна посіяти злакові.

Але, зі злакових краще сіяти пшеницю, а не кукурудзу, тому що для проростання склероціїв склеротінії потрібна волога, а пшениця має широкі міжряддя, звідки вітром видувається вся волога. Під листками пшениці більш вологий мікроклімат, а під впливом роси, дощу та туману під листками завжди вологіше. Це означає, що на полі пшениці проросте більше склероціїв склеротінії, ніж на кукурудзяному полі. Якщо буде вологий рік, то під пшеницею поле повністю очиститься від склероціїв склеротінії на наступний рік. Якщо потім посіяти дводольну культуру, то можна застосувати фунгіцид.

Такі дводольні культури як ріпак та соя зазвичай заражуються надземним склеротініозом виключно у фазі цвітіння, відповідно, застосувавши фунгіцид, можна з легкістю подолати надземний склеротініоз.

У випадку з ріпаком варто пам’ятати, що він запліднюється бджолами, отже застосований фунгіцид не повинен відлякувати бджіл. Щодо сої, фунгіцид жодним чином не впливає на бджіл, але існує детермінантна соя з коротким періодом цвітіння та індетермінантна соя, яка цвіте до самих заморозків. Проте, склеротініоз зручніше контролювати на детермінантній сої, так як вистачає одного внесення фунгіциду під час фази цвітіння, а індетермінантну сою необхідно обробляти фунгіцидом 4-5 разів.

Якщо у сівозміні є уражувана дводольна рослина (соняшник, соя або ріпак), після збирання врожаю склероції залишаються зимувати на поверхні ґрунту, на наступний рік на цьому полі найкраще сіяти пшеницю чи ячмінь, тоді склероції проростають та втрачають життєздатність, навіть, без фунгіциду. Потім можна посіяти дводольну культуру, а в фазу цвітіння застосувати фунгіцид.

Найгірше, що можна зробити, це застосувати оранку, заховавши склероції в землю, де вони будуть знаходитися у стані спокою, а потім це поле засіяти буряком. Відповідно, склероції починають проростати, уражують коренеплід, в результаті чого потім розвивається потужна склеротініозна кагатна гниль. Оранку дозволяється застосовувати лише в тому випадку, коли на полі немає склероціїв.

Вірусні та бактеріальні хвороби буряка

Однією з вірусних хвороб буряка є ризоманіоз. Так як ризоманія — це вірус, то для контролю хвороби використовують генетично стійкі гібриди. Але стійкий гібрид вирішує дану проблему лише на половину.

Вірусні хвороби поширюються певними організмами-переносниками. Наприклад, найпоширенішими переносниками ризоманіозів на буряку є різні сисні комахи (попелиці, цикадки, трипси). Деякі вірусні хвороби можуть переноситися кліщами, але ризоманія має унікального переносника — хвороба переноситься грибом під назвою Polymyxa betae. Ґрунтовий гриб Polymyxa betae заражує кореневі волоски буряка, заносячи туди вірус.

Окрім селекції, контролювати ризоманію можна за допомогою контролю організму-переносника. Щоб знати як це зробити, необхідно запам’ятати декілька правил. По-перше, цей організм-переносник є спеціалізованим паразитом буряка, лободи, щириці. Відповідно, важливою є довга сівозміна та контроль цих бур’янів. По-друге, для інфікування рослин у ґрунті має бути волога, тобто гриб Polymyxa betae може плавати на велику відстань та уражати буряк лише тоді, коли між часточками ґрунту стоїть вода, тобто поле залите водою. Таким чином, дренованість та аерація ґрунтів певною мірою впливає на контролю ризоманії.

Отже, для контролю ризоманії необхідно дотримуватися правил селекції, тобто правильно підбирати гібриди, подовжити сівозміну — цукровий буряк сіяти не частіше, ніж один раз на 4 роки, контролювати чисельність уражуваних бур’янів (лободи, щириці) на полі, прискорити мінералізацію рослинних решток та слідкувати за дренуванням ґрунтів. Надіючись лише на селекцію, ви робите лише половину від того, що необхідно, тому ризоманія може час від часу давати про себе знати.

Стосовно бактеріальних хвороб, на буряку доволі часто розвивається мокра гниль, що викликається бактерією, яка раніше була відомою під назвою Erwinia carotovora. Згодом цю бактерію перейменували і сучасна її назва — Dickeya chrysanthemi.

Дана бактерія уражує в основному механічно травмовані та ослаблені рослини в теплу та сиру погоду. А потім у кагаті, коли буряк лежить у величезній масі, виникають мікро-анаеробні умови, тобто дефіцит кисню, продукується надлишок гормону стресу, бактеріоз активізується і відбувається згнивання коренеплоду.

Бактерію можна певною мірою контролювати за допомогою агротехніки та боротьбою зі шкідниками, а також слідкуючи за структурою кагатів.

Іншим бактеріозом буряка є звичайна парша, яка зазвичай проявляється у вигляді сухої потрісканої шкірки на поверхні коренеплоду. Сама по собі хвороба не сильно шкодить врожаю, але розтріскана шкірка — це рани, через які проникають вторинні інфекції, тобто це — ворота для вторинних кагатних гнилей.

Збудником звичайної парші є актинобактерія Streptomyces scabies, яка контролюється фунгіцидними протруйниками, які є неспеціалізованими діючими речовинами широкого спектру дії, але починаючи з 2020 року вони будуть заборонені.

Звичайна парша уражує коренеплід лише на певних етапах життя буряка та лише за певних погодних умов.

Якщо картопля уражується паршею у фазі ініціації пульп, коли тільки-но починає утворюватися молода бульба, буряк уражується тільки до періоду ліньки коренеплоду. Головний фактор, який впливає на розвиток цієї хвороби, — це пересушеність ґрунту. Якщо на початку вегетації рослини ґрунт вологий, парша не буде розвиватися, навіть якщо вона є в ґрунті. Але, якщо ґрунт пересушений, хвороба прогресує.

Існують без фунгіцидні, нехімічні способи контролю звичайної парші. Якщо картоплі дошкуляє звичайна парша, в період ініціації пульп її необхідно просто полити водою.

За матеріалами виступу Олександра Акулова, кандидата біологічних наук кафедри мікології та фітоімунології ХНУ ім. В.Н. Каразіна, на тему «Кореневі» гнилі цукрового буряка та хвороби зберігання» під час Секції «Технологія вирощування цукрових буряків» у ході Третього міжнародного конгресу виробників та переробників цукрових буряків «Sugar World 2019» (м. Бровари, 27 лютого).